Технік роти штаб-сержант з позивним «Фома» – досвідчений і вправний воїн, за плечами якого два роки війни. Нагороджений Срібним хрестом від Командувача ТРО, Сталевим хрестом від Головнокомандувача Збройних Сил України, а також відзнакою «Кров за Україну».
Про повномасштабне вторгнення дізнався 24 лютого о 6-й ранку. Рішення йти добровольцем було прийняте одразу – звернувся у одну з бригад територіальної оборони і о 8-й годині ранку вже був записаний у списки частини.
Далі – виїзд на кордон з так званим Придністров’ям, обладнання позицій проти можливого нападу з цього напрямку. Протягом двох тижнів батальйон Фоми пройшов навчання і злагодження, після чого передав позиції новоприбулому підрозділу й вирушив до місця постійної дислокації.
«У день прибуття ми почули, що в бригаді формується зведений батальйон, котрий мав вирушити на фронт першим. Разом із побратимами було прийняте рішення подати рапорт на переведення до нього», – розповідає воїн.
«Слон»
Після бойового злагодження напочатку квітня 2022 року підрозділ Фоми вирушив у Донецьку область, на Ізюмський напрямок.
«На той час я командував відділенням, хоча в «штатці» був записаний техніком роти. Але я звик бути поряд зі своїми побратимами. Ми зайняли оборону і тримали її два з половиною місяці. Потім нас перекинули до лісу, котрий називали «Слоном». Чому така назва? Зі супутникової карти лісовий масив нагадував саме цю тварину», – згадує Фома.
Саме в цьому лісі підрозділ прийняв бій. Відбиваючи атаки ворога, 46 чоловік разом з Фомою потрапили до оточення.
«П’ять днів нас жорстко крили з усіх видів зброї. Однак, ворога ми не пропустили. Коли закінчилися боєприпаси, разом із командиром роти прийняли рішення – відступати на запасні позиції. Пройшли ми 1700 метрів мінного поля – без втрат! Всі обережно це зробили. Потім 25 км до свого КСП. Там нас чекав командир, ми отримали нові задачі й тримали оборону на іншій ділянці», – ділиться спогадами військовослужбовець.
Оборона Бахмуту
А потім була ротація. Після повернення до пункту постійної дислокації зведений батальйон розформували, Фома повернувся до свого підрозділу. І вже з ним невдовзі вибув до міста Бахмут.
Отримавши бойове завдання, група військовослужбовців на чолі з Фомою висунулися на визначені позиції, де тримали оборону.
«Протягом трьох діб ми відбили 11 атак! На третій день я отримав поранення голови і контузію. Однак лишався зі своїми побратимами на позиції до останнього, поки нас не вивели. Протягом цього часу ми встигли винести двох поранених на точку евакуації та передали їх медикам. На третій день вимушено відступили на запасні позиції, де мені було надано медичну допомогу і евакуйовано до шпиталю».
У шпиталі Фома був лише сім діб. Більше не витримав, адже його побратими лишилися на позиціях. Доліковувався військовослужбовець вже після відведення частини до місця постійної дислокації.
«Синові я сказав: «Ти дорослий – приймай рішення!»
Разом із Фомою на захист країни встала майже вся його родина.
«Брат зателефонував мені 26 лютого, спитав де я. І в той же день повернувся з Києва та записався добровольцем в мій батальйон. Наразі він служить санітаром, забезпечує евакуацію поранених з поля бою», – розповідає Фома.
Через рік до Фоми приєднався 22-річний син, котрий повернувся із-за кордону. Сьогодні він зв’язківець роти виходив разом із батьком з оточення. А кілька місяців тому до військовослужбовця приєдналася і дружина. Зараз вона проходить навчання в навчальному центрі. І в майбутньому планує служити разом зі своєю сім’єю.
«Ніхто не народжений для війни. Але треба захищати свої домівки, своїх близьких»
За словами Фоми, останні два роки були найтяжчими в його житті. Однак, воїн ні про що не жалкує. І стверджує, що якби він міг повернутися до 22 лютого 2022 року – рішення його лишилося б незмінним.
«Війна сильно змінює людей. Ті, хто побував у бою, матимуть зовсім інше бачення життя. Вони цінуватимуть кожну хвилину, проведену з родиною, батьками, друзями… Після війни я мрію повернутися до звичного життя, будуватиму свій будинок. Повернуся до своєї роботи, яка мені дуже подобається – я будівельник».